В дитячому будинку: "Я подарую це горня мамі!"

Родинний центр Family&Education та представники Бібліотека для дітей №115 передали горнята діткам з дитячого будинку в с. Стара Басань, Чернігівської області.

Сьогодні св.Миколай приніс подаруночки всім діткам, а акція «Горнята для малят» подарувала частинку любові та кохання діткам в дитячому будинку.

Започаткувала акцію «Горнята для малят» Олена Дуб. Почалось все з роздумів щодо доброї справи збору горнят для дітей з дитячих будинків просто на кухні, а поширилось на багато міст України.

Олена каже: "Чашка, горнятко - це те, що є у кожного з нас. Це те, що зігріває нас і дає відчуття затишку і, можливо, дому. Це не тільки ємність для напоїв, а ще й теплий чай, увага, гості, друзі, бесіда. Символ затишку. Звісно, ми усвідомлюємо, що чашки - це далеко не основна потреба дітей, погзбавлених батьківського піклування і побутового комфорту. Знаємо, що також діти потребують засобів гігієни, речей тощо. Та все ж .. пропонуємо почати з малого - з горнят."

Діти та дорослі з радістю відгукнулись на цю акцію і приносили до Дитячої бібліотеки №115 багато різних горнят. 

Деякі горнята діти прикрасили власноруч на майстер-класах, що проходили в бібліотеці. Дорослі ж розповсюдили цю інформацію і знайшлися люди, котрі дарували не тільки чашки. 

 Речі для діток від Науково-дослідного інституту фінансового права

Були зібрані речі, прикраси для свята, смішні носики та вушка від ТОВ "Бі енд Сі груп" директор Горцепаєв В.Ю. та  веб студія "Bigfish" (дякую Олександр Левицький , книжечки та різні іграшки.

«На роботі чоловіка з радістю відгукнулись на акцію «Горнята для малят». Співробітники принесли багато корисного для діток. Приємно дарувати дітям радість», - згадує активна учасниця збору подаруночків, Інна Паденок. 

 

Я та Інна чекаємо інших воолонтерів 

"Ініціатива збору горнят та речей була Тетяни Чубар, а збирали співробітники Науково-дослідного інституту фінансового права. Один дідусь отримав пенсію і купив нових горнят", - говорить Валерій Романенко.

 

От такі горнятка приносили дітки 

 

Цього разу я не змогла поїхати і власноруч вручити діткам подарунки, котрі з такою любов»ю і теплом збирали діти та дорослі на "Моя родина"

 

Так ми готували листи і горнятка від гімназистів КМК

 

Дитина з дитячого будинку з подаруночком

 

А так плакала дитина в дитячому будинку... від листа

«Ви читали ті листи, що писали гімназисти Києво-могилянського колегіуму дітям для дитячого будинку?», - це були перші слова чарівної представниці бібліотеки для діток. 

«Так, а що трапилось? Щось не так? Я не прочитувала всі до кінця, але всі вони були дуууже привітні і ласкаві. Що трапилось?» , - вже з певним тремтінням почала я.

Одна дитина отримала горнятко з листом, а в ньому було написано… «я не знаю, як то не мати тата і маму, але я тобі співчуваю». Ця дитина почала плакати! Вона говорила, що має тата і маму й як таке можна було писати? Керівники почали вмовляти її і казати, що дітки просто не знали, кому потрапить той лист.

Я спочатку дуже засмутилась. Завжди, коли спілкуюсь з такими дітками, хочу нести тільки позитив, а тут.. сльози. А потім замислилась. Як же пояснити дітям зі звичайної школи, що маючи тата і маму дитина змушена жити в дитячому будинку? Що має статися в родині, в державі, в голові тих батьків, щоб дитина жила в дитячому будинку?

Сльози почали висихати і на очах почали з»являтися посмішки. Один хлопчик , отримавши маленьке горнятко відразу заявив: «Подару мамі!»

А я згадую відвідування цього дитячого будинку восени. Ми робили тоді журавликів з паперу. Молодші дітки з радістю щось складали з паперу, а старші… з неохотою. Спочатку лунав сміх, а потім один з уже дорослих хлопчиків сказав : «Подарую його мамі» 

 Робимо журавликів: я для доні, а хлопчик ... для мами

Все мамі. А чого ж мама віддлала їх, таких різних на державні харчі, в цей будинок?

Тоді ж вразила ще одна історія. Одна дівчинка. Якась і доросла, і .. маленька. Маючи такий зріст як у мене, вона носила два хвостика і не намагалась бути дорослою. Моя колега вела музичний  майстер-клас : співали, грали на гітарі та танцювали.  В перерві підійшла до неї дівчинка і почала просту розмову.

«Ти полюбляєш читати? Що більше подобається?», - задала моя колега просте питання.

«Я не вмію читати», - просто відповіла 15-річна дитина.

Аби знала, що таке просте питання дасть поштовх до розповіді жахливої історії!

«Просто коли я була маленька мене зґвалтували. Тоді мені було 8 років. Писати я можу, а от читати… ні», - розповіла дитина.

Як таке могло статися? Чи була правдою та історія? Я досі не можу оговтатись . Що робити? Невже це нормально?

«Найстрашніше, що діти залишаються одні, коли залишають стіни дитячого будинку. Тут вони захищені державою: у них є якась їжа, викладачі, речі тощо. А потім… їх залишають, дають 400 грн. на місяць і дитина живе сама. Вони просто не пристосовані до життя, не знають елементарних речей: як заробити грошей, як готувати їжу, як за собою доглядати та багато іншого. Має бути якась програма, котра допомагає дитині з дитячого будинку адаптуватись до дорослого життя», - з сумом говорила волонтер, котра була тут вже не перший раз. 

 

Хочу побажати щастя та здоров"я всім діткам!