Цю киянку війна змусила перетнути кордон із Польщею, де вона, людина з інвалідністю, сама працювала з підлітками з інвалідністю... Сьогодні вона живе у Британії. Вчить мову та волонтерить у Червоному Хресті та інших організаціях. Проводить майстер-класи й при цьому всі зароблені гроші донатить на ЗСУ. Історія Iva Repnytska до вашої уваги.
24 лютого Іва була у Львові. Закінчувала навчання на психолога і у березні планувала повертатися до столиці, де на неї чекала родина. В перші години війни вона не змогла додзвонитись до Києва, зв’язатися змогла лише з донькою Анастасією, котра живе в Польщі. І дівчина почала вмовляти маму приїхати в Польщу, де їй буде безпечніше. Але Іва не збиралася їхати за кордон.
В перші дні вона долучилась до допомоги онлайн: координувала друзів та знайомих по Львову, як проїхати, де взяти одяг та їжу? Точно знала, що вона потрібна тут, в Україні. Але і боялась, що зі своєю інвалідністю стане тягарем для інших.
26 лютого з Києва до Львова приїхала Маша, подружка її доньки, яка збиралася їхати до Німеччини. Й саме вона змогла знайти перевізника, який на автобусі доправляв всіх бажаючих до Жешува (містечко у Польщі неподалік з кордоном України – Прим.). Як розповідає Іва, на збори в них було рівно 15 хвилин, тож запакувавши два рюкзаки, 28 лютого вони вже були на вокзалі. Тут за тисячу гривень змогли купити квитки й зайняти своє місце в автобусі.
До кордону автобус дістався швидко, але довелося чекати більше 12 годин, щоб перетнути його. Іва до цього часу із вдячністю згадує допомогу волонтерів, які приносили їжу, теплі напої.
З Жешува Іва потягом вирушила до Познані, де на неї чекала донька. В дорозі познайомилася з чудовою жінкою Ізабеллою, яка не лише словами підтримала українок. Іві вона допомогла зателефонувати з польського номера доньці, щоб повідомити, коли прибуває потяг. Іншій знайомій, що їхала з двома дітками до Кракова разом з ними, дала грошей на дорогу, купила їжу та напої малечі.
Кілька днів Іва була у Познані разом з донькою. Але у доні маленька квартира, де вона живе з хлопцем та котом. Тому за два дні Іва вирушила до іншого міста: там була можливість безкоштовно пожити місяць в квартирі. В невеличкому містечку Конін - за 100 кілометрів від Познані - Іва знайомиться з керівником місцевої бібліотеки паном Дам’ягном та його командою, які організували Групу підтримки мам та дітей з України. Іва розробила графік роботи Групи, сама проводила заняття, майстер-класи.
В Коніні, як згадує Іва, було все добре. Проте була одна проблема – це житло, що було безкоштовним лише місяць. Тому потрібно було якомога швидше шукати роботу, щоб оплачувати квартиру. І за кілька днів їй запропонували роботу з підлітками з ментальною інвалідністю. Це була досить досить важка робота без вихідних і відпочинку. Два місяці вона працювала, а потім зрозуміла, що власне здоров’я не витримує навантаження.
В ці дні згадала про випадкову знайому з потягу, про Ізабеллу, яка їхала до Лондона. Сконтактувалися. Ізабелла порадила програму Homes for Ukraine та сайт, де варто шукати інформацію про те, як переїхати до Британії. Так Іва знайшла своїх спонсорів (родину, що надала своє житло для проживання – прим.), почала з ними спілкуватися.
І 31 травня Іва прилетіла до Лондона.
Сьогодні вона живе в 60 км від столиці Британії. Багато часу волонтерить у Червоному Хресті та інших організаціях. Допомагає людям в Україні чим може: контактами, порадами або коштами. Намагається жити та посміхатися, що дивує британців, які не розуміють, як це можливо, коли твоїй країні йде війна. А у Іви на це своя відповідь:
-Війна скінчиться, тому нам зараз потрібно пити каву, посміхатися, аби зберегти з здоров’я. Фізичне та ментальне. Ми маємо бути сильними, щоб мати змогу допомагати нашим хлопцям та дівчатам у ЗСУ, а завтра нам знадобляться сили, аби відбудовувати країну…
Благодійний фонд "АІК"
Комментарии
Отправить комментарий